Опінії- сторінка 8

Біль треба вгамувати в цивілізований спосіб. Мертвим дати вічний спокій, впорядкувавши могили, а живим — засвоїти уроки, засудити терор проти мирного населення, якої національності воно не було б.

Якщо історія хоч у якомусь сенсі є наукою, а не служницею політики, то протистояння в ній національних «сторін» позбавлене сенсу. Важко уявити собі, скажімо, міжнародну фізичну конференцію, учасники якої шикуються в національні табори, кожен з яких обстоює «національну фізичну правду».

Скільки б сьогодні окремі дослідники не говорили про втручання німців або радянських партизанів в польсько-українську ворожнечу, намагаючись інколи навіть цілковито на них перекласти відповідальність за міжнаціональний конфлікт в роки війни, слід стверджувати, що не вони все-таки відігравали в конфлікті ключову роль.

Коли текст, який багато разів редагувався з обох сторін, набув остаточної форми, ми були переконані, що він виправдав очікування, що він може стати основою для остаточного порозуміння. Однак, уже перші реакції на цей текст, схоже, суперечать усім таким сподіванням. З українського боку з’явилася різка критика українських підписантів, а з польського — польських.

Цей текст не лише пропонує спільну інтерпретацію важких сторінок історії ХХ століття, але й запроваджує нову формулу взаємного діалогу на ці теми — усі жертви наші. Ми віримо, що ця формула здатна вивести історичний діалог між Польщею та Україною на якісно новий рівень.

Категоричність у недопусканні єврейських чи польських імен до офіційного міського простору демонструє декілька тривожних явищ — про нас як про спільноту і про наше розуміння власної історії і звʼязку з містом.

Насправді небезпечними є не потенційні ідеологічні меседжі уламків минулих епох, а сам факт їх наявності. Бо вони свідчать, що так було не завжди, а, значить, може не бути колись. Ті, хто хоче говорити з позиції вічності, такого не подарують.

Чому ж східним німцям некомфортно в об’єднаній Німеччині аж так, що вони десятиліттями виношували в собі почуття образи на своїх західних співвітчизників і готові привести до влади відверто екстремістські і націоналістичні сили?

Кожен з українців може написати свій твір на тему «Ризик і нескінченність», причому наративна рамка буде приблизно така: ризикованіше було не ризикнути.

Якщо для російської літератури степ — це голий простір без життя, то для української — колиска культура. І це обумовлює радикально різну оптику бачення одного й того самого міста.