Михайло Гаухман- сторінка 3

В історичному курсі «Нової імперської історії Північної Евразії» оригінально представлена історія Київської Русі – «Роуської землі», за термінологією авторів. Вони показали, як з компромісу учасників торгівлі з мусульманським Сходом постала понадетнічна композитна держава, в якій горішній щабель утворювали руси – варязькі князі та дружинники, а долішній – місцеве слов’янське і

В історичному курсі «Нова імперська історія Північної Евразії» державами-революціонерами постають Хозарський каганат і Волзька Булгарія. Хозарія вийшла за межі «степової політики», зробившись «гібридною» державою в межах різних реґіонів на трансреґіональному Волго-Балтійському торговельному шляху. А Волзька Булгарія перетворилася на «повноцінну» державу осілих землеробів, які сповідували іслам. Поєднання осілости та монотеїзму ущільнювало

Історичний курс «Нової імперської історії Північної Евразії» здебільшого зосереджений на Східній Европі – Північно-Західній Евразії. Однак існували інші центри «імперіялізація» евразійського простору. Перманентна «імперська ситуація» супроводжувала історію Великого Евразійського степу. Степові імперії творилися великими завойовниками, але утримувалися завдяки торговельним шляхам – Великому шовковому шляху та іншим караванним і річковим шляхам.

Продовжуючи оглядати історичний курс «Нова імперська історія Північної Евразії» від журналу «Ab Imperio», задаюся питанням: «Як іще можна писати історію великих просторів?». Приклади інших версій «великого історіописання» надає українська інтелектуальна традиція та сучасні історіографічні дискусії – від Михайла Грушевського й Омеляна Пріцака до наших сучасників. Що є «альфою і омегою»

Улітку 2017 року побачило світ двотомне видання історичного курсу «Нова імперська історія Північної Евразії» від авторитетного російського журналу «Ab Imperio». До того глави історичного курсу були опубліковані в окремих номерах квартальника протягом 2014–2016 років. Представляю увазі читачів початок огляду нового видання. В першій частині розглядаю стиль історичного курсу та засадниче

Російський поет Михайло Матусовський (1915–1990) народився та виріс у Луганську. Він написав багато пісень, які стали шлягерами пізньорадянського часу. Найбільш відома його пісня – «Подмосковные вечера». У молоді роки Михайло написав епічну поему про луганських більшовиків 1918 року. Пізніше, здобувши загальнорадянську популярність, Матусовський не забував про малу батьківщину, прославляючи працю

Трагічні події та злиденні роки ХХ століття найважчим тягарем лягли на жіночі плечі. Жінки були відповідальні за ремесло виживання, коли не було нормального харчування, теплого одягу, життєвих перспектив, зате був нестримний, неначе тваринний інстинкт, потяг вижити. І не тільки вижити, а й кохати та працювати – жити! Жіночі долі в

Представляю читачам етюд про надзвичайно цікаві долі, книжки та фільми про ці долі двох різних партизан із Башкортостану – Праведника народів світу Ніколая Кісєльова і диверсанта на прізвисько «Чорний генерал» Даяна Мурзіна. Їх поєднують дві речі – народження в Башкортостані та відсутність у канонах пам’яті про Війну. Бойовий шлях двох

Павло Тичина продовжував працювати над образом Григорія Сковороди після публікації перших глав поеми-симфонії «Сковорода» у 1923 році. В нових, неопублікованих главах Сковорода мав зробити насправді фаустівський вибір: з мандрівного філософа перетворитися на мандрівного революціонера і перевести в діяльне життя споглядальну просвітницьку філософію. Якими були «фаустівські сцени» Тичининого Сковороди і чи

Чому новаторська книжка Павла Тичина «Замісць сонетів і октав» була присвячена Григорію Сковороді? Чому мандрівний філософ зробився духовним сучасником революційного поета? Що Павло Тичина міг знати про навчителя життя із XVIII століття? І як його революційну поезію оцінювали два його сучасники? На поставлені питання прагну відповісти в другій частині свого