Михайло Гаухман

Поетична книжка Олександра Авербуха «Жидівський король» зображує переплетіння українсько-єврейських відносин в історіях із минулого та в історії самого поета. Адже «Жидівський король» – це король навпаки, без влади та підданих, зате з власним родоводом, що поєднує біблійну давнину із нашою сучасністю, в якій тільки відвертість спроможна визволити істину. У віршах

Пропоную до читання невеличкий літературоцентричний етюд, який прагне відповісти на питання: як і які історичні – або подібні до історичних – романи можливі у ХХІ столітті? Мій приклад – суперпопулярні у сьогоднішній Росії романи Ґузель Яхіної: «Зулейха відкриває очі» (2015), «Діти мої» (2018) й «Ешелон на Самарканд» (2021). Огляд романів

Продовжую огляд монографії «Політика страху» британської дослідниці Рут Водак про правих популістів ув Европі та США, які пережили піднесення на початку ХХІ століття, а їхній порядок денний з наголосом на «політиці ідентичности» набув значення для всієї політичної сфери різних країн умовного «Заходу». Розвідка створена на підставі медія-дискурс-аналізу публічних виступів лідерів

Хто глибоко й популярно напише про сьогодення? Адже «справді» наукові публікації про сучасність – завжди в дефіциті. Британська дослідниця Рут Водак написала якісну монографію про правих популістів ув Европі та США, які пережили піднесення на початку ХХІ століття, а їхній порядок денний з наголошенням на політиці ідентичности набув значення для

Хто такі кримські караїми, або караї? Як сталося, що первинні представники «меншинної» конфесії юдаїзму та однієї з багатьох етнолінгвістичних груп єврейського народу – зробилися не тільки окремою нацією, а й навіть окремим етносом? У професійній історіографії є відповіді на це питання. Проте ці відповіді, по-перше, невідомі за межами професійної історіографії,

Чому євреї настільки «помітні» у світовій історії? Помітні за різних епох і відомі на різних континентах. І ця «помітність» контрастує як з відносною нечисленністю євреїв, так і з тим, що цей народ ніяк не є найпродуктивнішим за своїм внеском у світову цивілізацію. Тай належність до «унікальної» спільноти надто часто стає

Які проблеми стоять перед українським суспільством та інтелектуалами на шляху творення «Третьої України» – із суспільством «відкритого доступу», перебуванням на напів периферії – не периферії! – економічної Світ-Системи та громадськістю, спроможною до «роботи з культурою» й обговорення травматичної пам’яти? Пропоную читачам свою колонку, яка є відповіддю на колонку Владислава Гриневича

Завершуючи свої «сеанси читання» загалом та «експериментальні» міркування про російське націєтворення початку ХХ століття зокрема, пропоную розглянути «російський проєкт вірнопідданої нації» від консервативно-охоронних сил та імперського уряду. Для ілюстрації обрав трактат Павла Ковалевського «Націоналізм і національне виховання в Росії». Цей сюжет демонструє як партійну розмаїтість, так і засадничі суперечності російського

Продовжуючи міркування про моделі російського націєтворення, звертаюся до російського лібералізму після 1905 року. «Ліберальний проєкт» перебував між молотом і ковадлом провладного консерватизму та революційної соціял-демократії, відкидав «великі теорії» й не абсолютизував «націю». Однак своїми прагненнями модернізувати Росію та емансипувати суспільство, посилити її національне ядро, захистити права неросіян та продовжити зовнішньополітичну

Спойлер: Лєнін був найяскравішим публіцистом і найконкретнішим політиком Росії початку ХХ століття, зокрема – провідником російського націоналізму. А до чого тут Лєнін? Річ у тім, що без його публіцистики неможливо уявити, як відбувалося російське націєтворення між двома революційними роками – 1905 і 1917. Пошуки нації-в-імперії є одним із лейтмотивів оповідей